Науковий вісник Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка. Серія: Педагогічні науки

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ОСВІТИ СТАРШИХ ДОРОСЛИХ В УКРАЇНИ

НАТАЛІЯ ІГОРІВНА ЧАГРАК — 2025-12-17

Вступ. Демографічне старіння населення України, що характеризується зниженням народжуваності, високою смертністю й значною еміграцією, посилило соціально-економічні проблеми та змінило роль людей похилого віку в суспільстві. Оскільки Україна стикається з одним із найвищих темпів старіння населення в Європі, необхідність соціальної адаптації та інтеграції людей похилого віку стає дедалі актуальнішою. Освіта постає як критично важливий засіб підтримки соціальної активності, збереження людського потенціалу та забезпечення активного й позитивного старіння. Мета. Дослідження має на меті обґрунтувати важливість освіти людей похилого віку для збереження та розвитку людського капіталу в сучасному соціально-демографічному контексті України й представити інституційну модель освіти людей похилого віку, розроблену для національного впровадження. Методи дослідження. У дослідженні застосовуються теоретичні та методологічні підходи, такі як аксіологічні, діяльнісно-орієнтовані й компетентнісні рамки. Воно інтегрує принципи гуманізації, соціальної та гендерної рівності, а також міжпоколінної комунікації. Модель розроблена шляхом порівняльного аналізу успішних міжнародних практик в освіті людей похилого віку й адаптована до соціально-економічних умов України. Основні результати дослідження. У статті визначено ключові соціально-економічні фактори, що зумовлюють потребу в навчанні людей похилого віку протягом усього життя, включаючи технологічний прогрес, зміни на ринку праці та ризики соціальної ізоляції. Запропонована інституційна модель освіти людей похилого віку в Україні охоплює теоретичні, методологічні й організаційні компоненти. Вона передбачає створення інститутів навчання людей похилого віку у вищих навчальних закладах, що поєднують загальні, професійні та творчі програми для посилення соціальної інтеграції, міжпоколінної взаємодії й постійного особистісного й професійного розвитку. Наукова новизна. Дослідження пропонує одну з перших комплексних рамок для інституціоналізації освіти людей похилого віку в Україні. Поєднуючи демографічний і соціально-економічний аналіз зі структурованою освітньою моделлю, воно пропонує новий підхід до впровадження навчання протягом усього життя як основного елемента національної соціальної політики. Висновки та конкретні пропозиції автора. Освіта людей похилого віку є стратегічним інструментом для сприяння активному старінню, соціальній інклюзії та економічній стійкості в Україні. Упровадження інституційної моделі у вищій освіті може розширити можливості для самореалізації, міжпоколінного обміну й розвитку людського капіталу, так зменшуючи залежність від систем соціального забезпечення та сприяючи загальному добробуту суспільства.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МЕТОДОЛОГІЇ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ: ВІД СОКРАТІВСЬКИХ БЕСІД ДО СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

ЛАРИСА ОЛЕКСАНДРІВНА БАЧІЄВА — 2025-12-17

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку проблемного навчання як провідного підходу до активізації пізнавальної діяльності та формування самостійності здобувачів освіти. Простежено еволюцію ідей від античних форм постановки проблемних запитань у працях Сократа та софістів, через емпіричну філософію Ф. Бекона й дидактичні новації Я. А. Коменського, до концепцій Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, Ф. А. В. Дістервега та Г. Армстронга, які підкреслювали роль учня як активного суб’єкта навчання. Висвітлено внесок Дж. Дьюї у формування моделі рефлективного мислення як основи проблемного навчання та ідеї Дж. Брунера щодо навчання через відкриття, спіральної організації матеріалу та внутрішньої мотивації. Окрему увагу приділено працям Дж. Пойа, О. Зельца і К. Дункера, які розкрили закономірності продуктивного й творчого мислення та обґрунтували роль проблемних завдань у розвитку інтелектуальної ініціативи. Кульмінацією розвитку концепції стало створення В. Оконем цілісної теорії проблемного навчання: від визначення поняття «навчальна проблема» й класифікації завдань за рівнем проблемності до розроблення структурно-методичних засад і моделі взаємодії вчителя та учнів. Наукова новизна роботи полягає у комплексному узагальненні ключових етапів розвитку ідей проблемного навчання, від перших філософських і педагогічних інтерпретацій до сучасних підходів, та у виявленні методологічних основ, які забезпечили його інтеграцію в сучасну педагогічну теорію й практику. Мета статті – простежити історичну еволюцію проблемного навчання від античних витоків до сучасних освітніх технологій, зосередивши увагу на формуванні його методологічних засад, принципів і структурних компонентів, що забезпечують інтеграцію цього підходу у сучасну педагогічну практику. Результати дослідження доводять, що проблемне навчання трансформувалося із набору розрізнених ідей у стійку педагогічну технологію, яка сьогодні виступає потужним інструментом формування критичного мислення, творчого потенціалу та здатності до вирішення складних завдань в умовах динамічних освітніх змін.

СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У ФАХОВІЙ ПЕРЕДВИЩІЙ ОСВІТІ

МИКОЛА СТАНІСЛАВОВИЧ КУРАЧ — 2025-12-17

Стаття присвячена комплексному аналізу й обґрунтуванню ключових структурних компонентів цифрової компетентності майбутніх педагогів. Зазначається, що в сучасному світі, який стрімко цифровізується, цифрова компетентність стає однією з ключових вимог до фахівців будь-якої галузі, а особливо до педагогів у фаховій передвищій освіті. Запропоновано використання цифрових технологій, що трансформує освітній процес, роблячи його більш інтерактивним, персоналізованим і доступним. Проаналізовано й узагальнено сучасні підходи до розуміння цифрової компетентності у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, зокрема європейські рамкові моделі (DigComp, DigCompEdu) й американські стандарти (ISTE Standards), що дало змогу виявити спільні тенденції та розбіжності в їх трактуванні. Виокремлено й детально описано п’ять взаємопов’язаних сфер застосування цифрових технологій у педагогічній діяльності: управління навчальним процесом, створення та використання навчального контенту, комунікація й співпраця, оцінювання та моніторинг успішності, а також персоналізація навчання й розвиток цифрової компетентності учнів. На основі аналізу розроблено й обґрунтовано модель структурних компонентів цифрової компетентності майбутнього педагога, що включає інформаційно-цифровий, комунікаційно-мережевий, змістовно-педагогічний, технічно-інструментальний та етично-правовий компоненти. Для кожного компонента надано розгорнуте обґрунтування його значення для успішної професійної діяльності педагога в цифрову епоху. Визначено, що ці компоненти не існують ізольовано, а формують цілісну систему, де кожен елемент взаємодіє з іншими, забезпечуючи повноцінну реалізацію цифрового потенціалу вчителя. Особливу увагу приділено практичним аспектам розвитку цифрових навичок у процесі професійної підготовки педагогічних кадрів. Результати дослідження підкреслюють нагальну потребу в цілеспрямованому формуванні визначених структурних компонентів цифрової компетентності майбутніх педагогів, що є запорукою їхньої ефективної роботи й готовності до викликів сучасного освітнього середовища.

КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВОГО ОСВІТНЬОГО ПАРТНЕРСТВА

ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА ОТИЧ — 2025-12-17

У статті обґрунтовано значення кластеризації як інноваційного механізму розвитку цивільно-військового науково-освітнього партнерства на засадах єдності Освіти, Науки та Інновацій, що сприятиме підвищенню якості підготовки фахівців військової справи, гармонізації змісту, форм і технологій цієї підготовки зі стандартами НАТО та приведенню її у відповідність до потреб захисту України від російської збройної агресії. Проаналізовано спіральні моделі інноваційної діяльності, що дозволило виявити особливості взаємодії університетів із виробництвом і бізнесом, урядом держави, громадянським суспільством та іншими стейкхолдерами, зацікавленими у розвитку інновацій і переході економіки нашої держави з ресурсного на високотехнологічний рівень. Схарактеризовано успішні кейси утворення на базі провідних університетів України галузевих і територіальних кластерів. Обґрунтовано можливості і перспективи інтеграції закладів вищої освіти, закладів вищої військової освіти, наукових установ, військових організацій і структур, оборонних і військових кластерів, підприємців, волонтерів та інших зацікавлених сторін в інноваційний цивільно-військовий науково-освітній кластер, метою діяльності якого буде покращення кадрового забезпечення Збройних Сил України, підвищення морального духу та бойового духу військовослужбовців, наближення рівня підготовки військових спеціалістів до стандартів НАТО. Визначено перспективні напрямки діяльності інноваційного цивільно-військового науково-освітнього кластера та обґрунтовано переваги участі в ньому для університетів, стейкхолдерів та держави загалом.

РЕАЛІЗАЦІЯ ФОРМУВАЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ДЛЯ СТАНОВЛЕННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

ІРИНА ЯРОСЛАВІВНА ТРУСКАВЕЦЬКА — 2025-12-17

Сучасна система підготовки майбутніх учителів природничої освітньої галузі перебуває на етапі модернізації, зумовленої впровадженням реформи Нової української школи, переходом до компетентнісних стандартів і розширенням використання інноваційних технологій. Водночас у практиці педагогічної освіти зберігається розрив між вимогами до професійної діяльності вчителя та фактичним рівнем його готовності інтегрувати STEM-підходи, цифрові ресурси й дослідницькі методи, що зумовлює потребу в експериментальному обґрунтуванні педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх педагогів. Методологічну основу становив комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: аналіз наукових джерел та освітніх програм, педагогічне спостереження, діагностичні методики (тестування, анкетування, експертне оцінювання, самооцінювання), педагогічний експеримент із пропедевтичним, формувальним і контрольним етапами, а також методи статистичної обробки результатів, зокрема U-критерій Манна-Уїтні. Зміст освітнього процесу включав інноваційні й інтерактивні форми навчання – дослідницькі завдання, кейс-метод, тренінги, роботу з цифровими платформами, STEM-проєкти й віртуальні лабораторії. Отримані результати продемонстрували суттєве зростання рівня когнітивного розвитку, мотиваційної спрямованості, професійно-діяльнісних і рефлексивних умінь студентів експериментальної групи порівняно з контрольною. Наукова новизна дослідження полягає в комплексній перевірці авторської структурно-функціональної моделі формування готовності майбутніх учителів природничої освітньої галузі, а також в обґрунтуванні ефективності інтеграції навчально-методичних посібників («STEM-технології у навчанні природничих дисциплін», «Сучасні методологічні підходи у навчанні природничих дисциплін», «Електронні освітні ресурси у навчанні природничих дисциплін») у зміст професійної підготовки. Результати формувального експерименту підтвердили доцільність упровадження розробленої моделі професійної підготовки, яка сприяє інтеграції традиційних і сучасних освітніх практик, формує здатність майбутніх учителів до інноваційної діяльності у сфері природничої освіти.

РОЗВИТОК АНГЛОМОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ СЕРВІСІВ

НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА ХОМЕНКО — 2025-12-17

У статті розглядається проблема розвитку англомовної лексичної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах цифровізації освітнього процесу. Автори обґрунтовують актуальність використання цифрових освітніх сервісів у контексті дистанційного та змішаного навчання, зокрема під час викладання освітнього компонента «Практичний курс англійської мови» для майбутніх учителів іноземних мов. Підкреслюється, що стрімка цифровізація освітнього простору й вимоги сучасного суспільства зумовлюють необхідність пошуку ефективних шляхів удосконалення підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Використання цифрових платформ, сервісів і мобільних застосунків не лише відкриває доступ до автентичних ресурсів, а й сприяє формуванню цифрової грамотності, що є невід’ємним складником професійної компетентності сучасного педагога. Подано огляд наукових досліджень із проблеми цифровізації освіти й формування іншомовної лексичної компетентності. Автори уточнюють зміст поняття «лексична компетентність» і пропонують власне визначення англомовної лексичної компетентності майбутніх учителів іноземних мов. У роботі детально проаналізовано потенціал різноманітних цифрових освітніх сервісів, таких як Miro, Canva, Cambridge Dictionary, Xmind, Nearpod, Quizlet тощо, продемонстровано приклади завдань, що реалізуються за допомогою зазначених інструментів. Результати дослідження свідчать, що інтеграція цифрових сервісів у процес навчання англійської мови дає змогу зробити його більш ефективним і гнучким, відповідає сучасним викликам та освітнім потребам. Автори наголошують, що цифрові інструменти забезпечують можливість адаптації матеріалу до різних рівнів мовної підготовки, сприяють розвитку автономного навчання й підготовці молодих фахівців до професійної діяльності в умовах глобалізованого світу.

ПРОБЛЕМИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У РОЗРІЗІ ПРОВІДНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ: ДОСВІД ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ

СВІТЛАНА ЛЕОНІДІВНА ЯЦЕНКО — 2025-12-17

Мета роботи – здійснити теоретичний та порівняльний аналіз проблем цифровізації освітнього процесу в Польщі та Україні в період 2012–2022 років, зокрема визначити особливості формування ІКТ-компетентностей, розвитку інфраструктури та впровадження гібридного навчання в закладах загальної та вищої освіти в контексті реалізації релевантних наукових підходів. Застосовано системний огляд фахової літератури та аналіз державних стратегій («Cyfrowa szkoła», ZPE, DigCompEdu, «Дія.Освіта», «Цифрова адженда») за критеріями порівняння інфраструктурних показників (швидкість інтернет-покриття, кількість ПК на школу, наявність мобільних ІТ-комплектів) та рівнем сертифікації педагогів і здобувачів освіти (DigCompEdu, ECDL, «Цифрограм»). Проаналізовано результати національних досліджень (PISA Digital) та звітів МОН України й МОН Польщі. З'ясовано, що Польща застосовує централізовану модель цифровізації з чіткими стандартами ІКТ-компетентностей і системою обов’язкової сертифікації викладачів; в Україні ініціативи мають кризову природу й залежать від донорських програм, однак «Дія. Освіта» дала змогу підготувати понад 100 000 педагогів, а 85 % закладів мають доступ до LMS-платформ. Обидві країни демонструють високий рівень базової цифрової грамотності здобувачів середньої та вищої освіти (PISA Digital: +8 % від середньоєвропейського), проте спостерігається нерівномірність інтернет-покриття (до 15 % шкіл в Україні) та відсутність єдиних методичних рекомендацій щодо організації змішаного освітнього середовища. Запропоновано розробити національні стандарти цифрових компетентностей для всіх рівнів освіти, уніфікувати моделі сертифікації педагогів і здобувачів освіти, упровадити централізовані методичні платформи з готовими сценаріями гібридних курсів та забезпечити регулярний моніторинг ІТ-інфраструктури.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА УРОЦІ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА КОВАЛЕНКО — 2025-12-17

Стаття присвячена проблемі створення здоров’язбережувального освітнього середовища на уроках математики в початкових класах, що є одним із ключових напрямів реалізації Концепції Нової української школи. Автори наголошують на важливості формування у здобувачів освіти ціннісного ставлення до власного здоров’я, розвитку здорових навчальних і життєвих звичок, а також створення умов для гармонійного фізичного, психічного та соціального розвитку. Проведено аналіз державних програм і нормативних документів України, що регламентують освітню діяльність, зокрема Національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», програми «Діти України», Національної доктрини розвитку освіти та програми «Здоров’я нації», а також наукових досліджень у сфері здоров’язбереження та педагогіки. Виявлено, що урок математики, попри традиційно когнітивну спрямованість, має значний потенціал для реалізації здоров’язбережувальних технологій через використання активних і інтерактивних методів навчання, оптимізацію навчального навантаження, фізкультхвилинки, рухливі ігри та інтеграцію математичного змісту у фізичні вправи. Стаття містить приклади фізкультхвилинок із математичним змістом, які поєднують навчальні та оздоровчі цілі, а також опис інтерактивних методів («Мозковий штурм», «Мікрофон», робота в парах і групах, ігрові та рольові вправи, вікторини), що сприяють розвитку пізнавальної активності, уваги, мислення, креативності та мотивації до навчання. Автори роблять висновок, що впровадження здоров’язбережувальних технологій на уроках математики не лише підвищує ефективність засвоєння навчального матеріалу, а й формує у молодших школярів відповідальне ставлення до власного здоров’я, стійкі звички здорового способу життя та забезпечує створення сприятливого освітнього середовища, що відповідає ключовим пріоритетам сучасної початкової освіти.

МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ВІД ПРИНЦИПІВ ДО ПРАКТИКИ

ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА ОНОПРІЄНКО — 2025-12-17

Стаття презентує цілісну модель педагогічного управління навчально-пізнавальною діяльністю молодших школярів на уроках математики, зорієнтовану на компетентнісні вимоги Державного стандарту початкової освіти. Мета дослідження – обґрунтувати принципово узгоджену й операційно відтворювану матрицю, що поєднує принципи, функції та інструменти управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів і забезпечує перехід від нормативних настанов до щоденних практик учителя. Методологічну основу становлять положення теорії педагогічного управління, підходи до формувального оцінювання, когнітивного дизайну завдань, розвитку в учнів саморегуляції й самостійного керування власними пізнавальними процесами, логіка безперервного вдосконалення освітнього процесу. Модель структуровано за п’ятьма управлінськими рівнями: мотиваційним; когнітивно-змістовим; процесуально-операційним; соціально-комунікаційним; оцінювально-рефлексивним. Її механізм реалізації відображено циклом: аналіз – планування – виконання – перевірка – коригування, у межах якого узгоджено діють функції: цільова й прогностична, проєктувально-планувальна, організаційно-комунікаційна, мотиваційно-ціннісна, когнітивно-дидактична, інформаційно-діагностична, контрольно-оцінювальна, регулятивно-коригувальна, рефлексивна, соціально-партнерська, ресурсно-методична, безпеково-етична. Для кожного рівня запропоновано індикатори якості окремо для циклів 1–2 і 3–4 класів. Наукова новизна полягає в операціоналізації функцій педагогічного управління через вимірювані індикатори. Практична значущість виявляється в можливості використання моделі як інструмента шкільного менеджменту якості освіти.

ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ВІД АНТИЧНОСТІ ДО СУЧАСНОСТІ

НАТАЛІЯ ЙОСИПІВНА БІЛОНОЖКО — 2025-12-17

Визначення «Емоційний інтелект» на сьогоднішній день, це не просто сучасна концепція в педагогіці та психології. В реаліях сьогодення, ідея емоційного інтелекту набуває швидкої популярності, тому що є предметом наукових досліджень та спостережень. Але, не завжди емоційний інтелект люди сприймали в сучасній інтерпретації. В наукових джерелах зазначається, що роздуми над звʼязком емоцій і розуму сягає античності та пройшовши певний шлях еволюції до сучасного розуміння емоційного інтелекту. Проблематика. Сучасна система вищої освіти в Україні ставить перед собою завдання не лише передачі академічних знань, але й формування особистості, готової до самореалізації та конкурентоспроможності на ринку праці. Це вимагає розвитку не тільки «твердих» (hard skills), але й «м’яких» (soft skills) навичок. Серед ключових «м’яких» (soft skills) навичок, необхідних для здобувачів вищої освіти, виділяють емоційний та соціальний інтелекти, емпатію, мотивацію, комунікабельність, гнучкість тощо. Мета статті: дослідження еволюції наукових підходів до вивчення емоційного інтелекту, що дозволить простежити його становлення як важливого наукового поняття. Методи дослідження. Визначення поняття «емоційний інтелект» було здійснено шляхом аналізу та синтезу наукових джерел, що дало змогу систематизувати існуючі підходи. Історичний метод допоміг простежити еволюцію ідей, а логічний – розкрити їхній сучасний стан та внутрішні зв'язки. Крім того, порівняльно-типологічний метод дозволив виявити спільні риси та відмінності між різними концепціями. Основні результати дослідження. В науковій статті авторка прослідковує етапи еволюції наукових підходів до вивчення емоційного інтелекту. Також, розглянуто, як у різні історичні періоди співвідносилися емоції та розум. Аналіз праць філософів та вчених різних епох, від Аристотеля до Деніела Гоулмана, демонструє, що ідея про зв’язок між емоціями та інтелектом має глибоке історичне коріння. Доведено, що дослідження емоційного інтелекту є актуальним вектором для сучасної освіти та професійної діяльності, оскільки його сформованість позитивно впливає на ментальне здоров’я, міжособистісні стосунки, саморозвиток та успіх. Наукова новизна результатів дослідження. Результати мого дослідження демонструють, історію виникнення поняття емоційний інтелект, що я розумію під емоційним інтелектом, а також, що емоційний інтелект є критично важливим для успіху майже у всіх сферах життя. Він має позитивний впливає на: ментальне здоровʼя, міжособистісні стосунки, професійну діяльність тощо. Висновки та конкретні пропозиції автора. Емоційний інтелект – є актуальним вектором для сучасної освіти та професійного розвитку. Вивчення цієї теми дозволяє краще зрозуміти себе, свої емоції та емоції інших, що відкриває шлях до особистісного зростання та більшого успіху в житті.

TPACK-ПІДХОДИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІТ ТЕХНОЛОГІЙ НА ПРИКЛАДІ НАВЧАННЯ ОБЧИСЛЕННЯ ВИЗНАЧЕНОГО ІНТЕГРАЛА

НАДІЯ ВАСИЛІВНА БАБІЙ — 2025-12-17

Стаття присвячена комплексному аналізу педагогічних умов, необхідних для ефективної інтеграції інформаційних технологій у викладання інтегрального числення у вищій школі. У дослідженні розглядається теоретичний базис моделі TPACK (Technological Pedagogical Content Knowledge), яка слугує концептуальною основою для поєднання технологічних, педагогічних і предметних знань викладача. Детально досліджується роль сучасних цифрових інструментів, таких як Excel для реалізації чисельних методів, онлайн-сервісу Desmos для інтерактивної візуалізації й мови програмування Python для символьних та алгоритмічних обчислень, у покращенні розуміння абстрактних математичних концепцій, зокрема визначеного інтеграла. На основі аналізу останніх наукових публікацій і власного педагогічного досвіду визначено ключові умови ефективного використання технологій: технічну доступність (наявність апаратного йпрограмного забезпечення), системну підготовку викладачів (формування TPACK-компетентності), методичну інтеграцію інструментів у навчальний процес (від теоретичного пояснення до практичного застосування) і реалізацію системи зворотного зв’язку через автоматизоване тестування та проєктні завдання. У статті наведено практичні приклади використання технологій для розв’язання задач, зокрема обчислення інтеграла різними методами, що демонструє їх потенціал для візуалізації, автоматизації обчислень і розвитку алгоритмічного мислення студентів. Окремо проаналізовано ризики застосування ІТ та запропоновано шляхи їх мінімізації через поєднання цифрових і традиційних методів навчання. Висновки статті можуть бути корисними для викладачів вищої математики, методистів і розробників освітніх програм, які прагнуть інтегрувати цифрові інструменти для підвищення ефективності навчального процесу й подолання абстрактності складних математичних дисциплін. Запропонований підхід сприяє формуванню в студентів не лише математичних знань, а й цифрової грамотності, що відповідає вимогам сучасної освіти.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦІВ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ ДО ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

ОЛЕГ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ ЛАЗАРЕВ — 2025-12-17

У статті розглянуто теоретичні засади формування готовності майбутніх фахівців аграрного профілю до професійно орієнтованої іншомовної комунікації. Показано, що в умовах глобалізації та інтернаціоналізації аграрної освіти іншомовна підготовка набуває особливого значення для забезпечення конкурентоспроможності фахівців на міжнародному ринку праці. Мета дослідження – обґрунтувати ключові підходи й принципи, що визначають ефективність організації навчального процесу з урахуванням комунікативних, контекстних, індивідуально-творчих та особистісно-орієнтованих стратегій. Методологічну основу становлять аналіз наукової літератури й узагальнення сучасних підходів до викладання іноземних мов. Виокремлено основні суперечності між навчальною та професійною діяльністю, які ускладнюють формування іншомовної комунікативної компетентності, а також запропоновано шляхи їх подолання через застосування контекстного, індивідуально-творчого й особистісно-орієнтованого підходів. Особливу увагу приділено принципам організації навчання, зокрема практичній спрямованості, автономності, когнітивній візуалізації, поєднанню традиційних та інноваційних технологій. Показано можливості використання методу конкретних ситуацій для моделювання типових професійних сценаріїв, що сприяє інтеграції іншомовної та фахової підготовки. Результати дослідження свідчать про актуальність системної організації іншомовного навчання аграріїв, яка забезпечує трансформацію пізнавальної діяльності в професійну та формує готовність майбутніх фахівців до ефективної комунікації в умовах міжнародного професійного середовища.

ТЕХНОЛОГІЯ ПЕРЕВЕРНУТОГО НАВЧАННЯ У ВИКЛАДАННІ БІОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН (ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ, ЦИТОЛОГІЯ, ГЕНЕТИКА, БІОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ)

СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ СКРИПНИК — 2025-12-17

У статті висвітлено теоретичні засади та практичні аспекти впровадження технології перевернутого навчання у викладанні біологічних дисциплін у закладах вищої освіти. Акцент зроблено на перевагах цієї педагогічної моделі для засвоєння складних теоретичних і візуальних тем, характерних для таких дисциплін, як загальна біологія, цитологія, генетика й біологія індивідуального розвитку. Перевернуте навчання змінює роль викладача – з джерела інформації на фасилітатора, а студента – з пасивного слухача на активного учасника освітнього процесу. У позааудиторний час здобувачі освіти знайомляться з новим матеріалом за допомогою відеолекцій, інтерактивних презентацій, онлайн-тестів і симуляцій, а під час аудиторних занять виконують практичні завдання, розв’язують проблемні ситуації, беруть участь у дискусіях і групових проєктах. Розглянуто переваги перевернутого підходу, серед яких – підвищення мотивації до навчання, розвиток самостійності, критичного мислення й уміння застосовувати знання на практиці. Окреслено труднощі, які можуть виникати під час упровадження (технічні обмеження, необхідність додаткового часу на підготовку), і запропоновано шляхи їх подолання. Наведено приклади ефективного використання цифрових ресурсів і методичних прийомів у межах обраних дисциплін. Зроблено висновок, що перевернуте навчання є ефективним засобом модернізації біологічної освіти, який відповідає вимогам сучасної парадигми навчання, орієнтованої на особистість, активність і компетентнісний підхід. Запропонована методика сприяє формуванню ключових фахових і загальнокультурних компетентностей здобувачів освіти.

АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

СОФІЯ ВАСИЛІВНА ПОТЮК — 2025-12-17

У статті розкрито особливості застосування арт-терапевтичних технологій у роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку дошкільного та молодшого шкільного віку під час корекційної роботи. На основі аналізу наукової літератури встановлено зростання дослідницького інтересу як закордонних, так і вітчизняних дослідників щодо впливу арт-терапії на розвиток дітей із затримкою психічного розвитку. В основній частині статті представлено опрацювання наукової літератури та методичні аспекти проблематики. Зокрема, розглянуто сутність арт-терапії як інструменту корекційної роботи, напрями, функції та групи. Визначено, що корекційно-розвивальні заняття із застосуванням елементів в арт-терапії мають низку особливостей з огляду на їхню мету, структуру, методи та організацію. Проаналізовано психологічні особливості дітей із затримкою психічного розвитку: часто мають занижену самооцінку, нестійку увагу та потребують постійного емоційного підкріплення. З’ясовано, що загалом корекційний процес із застосуванням арт-терапевтичних технологій залежить від низки факторів, тому вибір методів повинен відповідати індивідуальним та віковим особливостям та потребам дитини з метою забезпечення комфортної та безпечної взаємодії. Також представлено модель впливу арт-терапевтичних технологій на дітей із затримкою психічного розвитку у процесі корекційної роботи. Розглянуто методики та вправи «Вільне малювання», «Я сьогодні…», «Чарівні долоньки», «Намалюй себе», «Малюнок у повітрі», «Добрий герой», «Щасливі нотки», які доцільно застосовувати у корекційній роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку, та наголошено на важливих моментах: на початкових етапах впроваджуються прості сенсомоторні вправи та техніки і лише в процесі тривалої взаємодії відбувається перехід до сюжетних і символічних методик. Зроблено узагальнюючі висновки: корекційні заняття з дітьми із затримкою психічного розвитку в інклюзивних класах – необхідна умова їхнього повноцінного розвитку й навчання. Загалом, процес проведення занять з елементами арт-терапії засвідчив, що переживання мають змогу передаватися через продукти творчості, що своєю чергою допомагає не лише компенсувати пізнавальні та емоційні труднощі, а і сприяє кращій адаптації дитини в колективі, формує віру у власні сили та позитивну мотивацію до навчання.

ПРАКТИКО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД

ЖАННА МИХАЙЛІВНА ШЕВЧЕНКО — 2025-12-17

У статті схарактеризовано основні імперативи практико орієнтованого підходу підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи у вищій школі Республіки Польща. Розглядаючи загальноєвропейський напрям, автор звертає увагу на окремі аспекти досліджень підготовки соціального працівника в системі польської вищої освіти, яка базується на тісному взаємозв’язку двох її складників – теорії й практики соціальної роботи. Визначено провідні дидактичні методи та форми викладання на засадах практико-орієнтованого підходу на засадах суб’єктно-суб’єктної взаємодії учасників освітнього процесу з практичним спрямуванням студента на майбутню професію. Автор наводить форми інтеграції самостійної роботи студента й консультацій викладача, шкалу оцінювання активності студента на заняттях, варіативність вибіркових освітніх дисциплін у практичній підготовці польських соціальних працівників, що розкривають їхній мотиваційний складник для самореалізації та досягнення успіху в майбутній професійній діяльності. Складниками соціально-педагогічного супроводу на засадах практико-орієнтованого підходу в польській вищій школі виокремлено процеси психологічної та соціально-педагогічної підтримки, допомоги з боку «супроводжуючих» викладачів, консультантів, супервізорів. Провідним методологічним регулятором процесу практичної підготовки соціальних працівників у вищій школі Республіки Польща визначено практико орієнтований підхід, налаштований на спрямування студента від педагогічної парадигми, сконцентрованої на процес навчання, до орієнтації на вміння практично навчатися через досвід упродовж життя.

БІОМЕХАНІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОШТОВХУ У СПОРТСМЕНОК- ВАЖКОАТЛЕТОК РІЗНОГО РІВНЯ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

ОЛЕКСАНДР БОРИСОВИЧ ПІВЕНЬ — 2025-12-17

Мета дослідження полягала у визначенні змін кутів нахилу тулуба під час виконання змагальної вправи поштовх у важкоатлеток залежно від рівня підготовленості в умовах багаторічної підготовки. У дослідженні взяли участь 64 спортсменки першої групи вагових категорій (до 53 кг), які протягом чотирьох етапів (12, 14, 17, 20 років) проходили навчально-тренувальний процес у ДЮСШ м. Харкова та м. Ромни. Біомеханічний аналіз виконували методом відеореєстрації з подальшою покадровою обробкою у Dartfish; оцінювали кут нахилу тулуба стосовно горизонталі в десяти фазах поштовху за навантаження 80% від максимальної піднятої ваги. Кожна спортсменка виконувала серію з десяти повторів у стані відновлення, статистичну обробку здійснено із застосуванням параметричних методів (перевірка нормальності та t-критерій Стьюдента). Результати засвідчили виражену позитивну динаміку кутових характеристик із переходом від молодших до досвідчених етапів. Зокрема, у стартових фазах тяги зафіксовано зростання кута тулуба: F1 – 12,3±1,53° – 25,2±1,58° (t1,4=5,87; p<0,001), F2 – 35,0±3,65° – 68,7±4,73° (t1,4=5,64; p<0,001), у фазах підриву та фінального розгону виявлено зниження величин: F3 – 94,7±2,65° – 79,8±2,73° (t1,4=3,92; p<0,001), F4 – 105,4±4,89° – 73,8±3,34° (t1,4=5,34; p<0,001). У «виштовхуванні» також спостерігалося зменшення кутів: F7 – 92,6±1,08° – 84,7±1,01° (t1,4=5,34; p<0,001), F8 – 79,1±0,34° – 77,3±0,29° (t1,4=3,97; p<0,001), F9 – 90,3±0,86° – 85,0±0,84° (t1,4=4,41; p<0,001), тоді як у фінальній фазі вирівнювання відзначено зростання показника: F10 – 82,2±0,85° – 87,6±0,88° (t1,4=4,41; p<0,001). Окремо встановлено підвищення кута в активному гальмуванні перед виштовхуванням: F6 – 72,1±0,81° – 77,1±0,79° (t1,4=5,39; p<0,001). Сукупність змін відображає оптимізацію постуральної рівноваги, економізацію положень тулуба у ключових фазах та підвищення надійності прийому/фіксації штанги. Найбільші міжгрупові відмінності виявлено між 12- та 20-річними спортсменками; між суміжними етапами зрушення мали помірний або вибірковий характер. Отримані дані підтверджують ефективність застосування відеоаналізу у Dartfish для фазового контролю техніки та можуть бути використані для індивідуалізації корекції кутів тулуба (насамперед у F1–F4 та F7–F10) з урахуванням етапу підготовки і спортивної кваліфікації.