ЕТНОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ ОСВІТИ НА ВОЛИНІ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2410-2075-2024-18.1Ключові слова:
духовна освіта, церковнопарафіяльні школи, духовне училище, етнос, культура, ВолиньАнотація
Розвиток духовної освіти в історичному контексті має виражене етнокультурне підґрунтя, а також передумови становлення й розвитку. Російська православна церква ХІХ століття на українських землях була потужним рупором монархічного устрою й суцільного зросійщення селянства Волині; власне, духовна освіта волинського краю була переважно російською православною. Ієрархія духовних навчальних закладів Волині ХІХ – початку ХХ століття представлена церковнопарафіяльними школами, духовними училищами й семінарією. Пряма залежність між віросповіданням та етнічною належністю певним чином визначала особливості змісту й методів духовної освіти, а також наявність інституційного чи позаінституційного рівня духовної освіти на Волині. Мета статті – обґрунтування змісту етнокультурних передумов і чинників, що визначали становлення й розвиток духовної освіти на Волині в ХІХ – на початку ХХ століття. Методи дослідження: аналіз історичних архівних документів; узагальнення кількісних показників розвитку духовних навчальних закладів Волині ХІХ – початку ХХ століття; порівняння кількісних і якісних показників розвитку духовної освіти різних етноконфесійних груп на Волині в досліджуваний період. У статті проаналізовано освітній рівень представників різних етнонаціональних спільнот, їх належність до релігійних конфесій, спосіб розселення по території Волині як чинники становлення й розвитку духовної освіти в регіоні. З’ясовано, що російська православна церква впродовж ХІХ століття прагнула до перетворення чеських і німецьких храмів і шкіл на православні, а на початку ХХ століття єврейські духовні навчальні заклади частково перейшли під опіку міністерства народної освіти. Визначено основні рівні духовної освіти на Волині в досліджуваний період: для міського населення – початковий і середній рівні духовної освіти, для переважаючого сільського населення – нижчий (церковно-приходські школи, школи грамоти й духовне просвітництво з боку братств і товариств провідних релігійних конфесій). Наукова новизна результатів дослідження полягає в уведенні в науковий обіг невідомих і маловідомих історичних джерел, передусім архівних документів щодо становлення й розвитку духовної освіти на Волині. Дослідження етнокультурних передумов і чинників розвитку духовної освіти на Волині в ХІХ – на початку ХХ століття дало змогу встановити, що впродовж усього досліджуваного періоду міжконфесійні відносини на Волині були досить складними, причому переважно це стосувалося протистояння між панівним російським православ’ям і традиційно сильним впливом римо-католицького костьолу. У зв’язку з цим доведено вплив російської «теорії офіційної народності» на становлення й розвиток духовної освіти Волині. Установлено, що зазначена теорія втілилася в регіоні в домінацію православного шкільництва над католицьким, лютеранським, юдейським.
Посилання
Баляс І. Міжконфесійне протистояння православного, уніатського та католицького духовенства Волинської губернії на основі «Волынских епархиальных ведомостей». Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. 2012. Вип. 9. С. 183–192.
Біла К.В. Церква та сільська громада: до питання взаємовідносин сільського православного духовенства з їх парафіями на Правобережній Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. 2021. Вип. 31. С. 5–15.
Буравський О. Конфесійна політика російського самодержавства на Правобережній Україні та Білорусі (кінець XVIII – початок ХІХ століття). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. 2016. Вип. 1. Ч. 2. С. 13–18.
Генсьорський В. «Волинські єпархіальні відомості» як джерело до вивчення історії міжконфесійних відносин на Волині. Волинський благовісник. 2018. № 6. С. 77–90.
Дело о зачислении чиновников в штат консистории. ДАЖО (Державний архів Житомирської області). Ф. 178. Оп. 6. Спр. 655. 199 арк.
Денисюк В.І. Українсько-польські відносини на Волині в контексті національної політики російського уряду в 1795–1862 рр. : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01. Чернівці, 2012. 246 с.
ДАЖО (Державний архів Житомирської області). Ф. 178. Оп. 6. Спр. 67. 14 арк.
Карашевич П. Очерк истории Православной церкви на Волыни. СПб. : б.и., 1855. 157 с.
Омельчук В.В. Духовно-освітні традиції Волинського краю : навчальний посібник. Рівне : Знання, 2000. 110 с.
Опря Б. Господарська діяльність православного парафіяльного духівництва в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України). Український селянин. 2010. Вип. 12. С. 102–105.
Пінчук М.П. Погодін Михайло Петрович. Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2011. Т. 8. 520 с.
Положение об управлении школами церковно-приходскими и грамоты ведомства Православного Исповедания. Волынские епархиальные ведомости. 1896. № 10–11. С. 159–183.
Прищепа О. Міста Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Рівне : ПП ДМ, 2010. 287 с.
Стоколос Н.Г. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (XIX – перша половина XX ст.). Рівне : РІС КСУ, ППФ «Ліста-М», 2003. 480 с.
Сторожук І.А. Суспільно-політична та культурно-освітня діяльність духовенства Волинської губернії у 1804–1905 рр. : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01. Київ, 2015. 240 с.
Тацієнко В. Землекористування православного парафіяльного духовенства у ХІХ – на початку ХХ століття (на матеріалах Київської єпархії). Український селянин. 2017. Вип. 18. С. 108–112.
Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание приходов и церквей Волынской губернии. Волынские епархиальные ведомости. 1896. № 15. С. 589–596.
Устав учебных заведений, подведомственных университетам. 1804 г. Полное собрание законов Российской империи за 1804–1805. Т. XXVIII. С. 626–648. http://museumreforms.ru/node/13661 ( дата звернення 18.03.2024).
Хитровська Ю.В. Правовий статус та моральний стан православного духовенства Правобережної України в другій половині ХІХ ст. Сторінки історії. 2017. Вип. 43. С. 32–42.